top of page

А може, не треба?

Це сталось не так давно. На першому курсі університету. Я намагалась знайти нових знайомих через сайти знайомств. Одного разу натрапила на профіль хлопця. Він мені написав. Я здивувалася, бо дізналась, що ми мешкаємо в одному гуртожитку. Ми спілкувались день. Наступного дня я захотіла з ним познайомитися. Він був теж не проти. Ми зустрілись у коридорі та пішли до моєї кімнати. Розмовляли, декілька разів ходили курити разом. В якийсь момент, я зрозуміла, що він починає торкатися моєї ноги. Я розгубилась та просто проігнорувала. Коли це стало робитись у більш наполегливій формі, я сказала, що хочу вийти. Він зробив спробу мене зупинити, але все ж дав вийти з кімнати. Я мовчки стояла, курила поруч з ним і не розуміла, що відбувається і як мені діяти. Зайшовши до кімнати, я не встигла увімкнути світло, як він підійшов до мене. Він запропонував зняти джинси. Я була розгублена. Єдине, що промовила це «А може не потрібно?». Він почав мене роздягати, говорячи: «А чому не потрібно? Потрібно». Я була настільки пригнічена обставинами всього, що не змогла більше нічого зробити. Коли все закінчилося, він мовчки пішов. Через декілька хвилин я отримала повідомлення від нього. Він вибачився. Більше ми не спілкувались.

Анонімно

Історія надійшла 21.05.2020

Треба бути сміливим, щоб не цензурувати, щоб дивитися в обличчя реальності без остраху та показувати речі такими, якими вони є.

Мартін Белл "Війна та смерть новин"

Електричка

Одна історія мені запам'яталась особливо, через реакцію тепер уже мого колишнього хлопця.

Я жила за містом і кожного дня їздила з університету додому електричкою або маршруткою. У транспорті я, як кожен працевлаштований студент, успішно засинала, якщо вдавалося зайняти сидяче місце. Це було літо, спека, і я була вдягнена у спортивну сукню. Така собі подовжена, приталена футболка до колін з безліччю кишень.

Того дня вдалося майже на кінцевій сісти і я благополучно заснула. Не знаю, в який саме момент 40 хвилинної дороги, до мене підсів чоловік. Крізь сон, я розуміла, що мене хтось притискає до вікна, і спросоння, думаючи, що я якось займаю сусіднє місце, автоматично посунулась. Так було ще раз і ще раз, але я не хотіла розплющувати очі, бо була занадто втомлена. В якийсь момент я зрозуміла, що мене починають торкатися з коліна і повільно вести рукою вище. Я прокинулась і дуже голосно крикнула: «Мужчина! Вы что?!». На що десь 40-річний огрядний чоловік вскочив, і оскільки ми були на зупинці, вибіг з вагону. Я залишилась сидіти під здивованими поглядами пасажирів. Почувалась згвалтованою...

Коли прийшла додому, не хотілось нікому нічого розказувати. Ввечері, на чіпляння колишнього, попросила зупинитись, бо мені гидко... Розповіла, що трапилось. У відповідь отримала: «А якого чорта ти сьогодні до університету вирядилась у сукню? Ти сама винна.» Було – не знаю, як описати те відчуття – брудно. І від ситуації, і від відсутності підтримки найближчої, здавалось би, людини.

Авторка: Людмила

Історія надійшла 16.05.2020

Напишіть нам

Дякуємо! Ми відповімо якнайшвидше.

Авторка проєкту

Катерина Соколова

  • Facebook
IMG_5508_edited.jpg

Я викладачка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидатка наук із соціальних комунікацій. Цей проєкт має на меті розказати правду, про яку мовчать, соромляться, бояться розказувати. Ми на вашому боці.

bottom of page