_edited.jpg)
А може, не треба?
Це сталось не так давно. На першому курсі університету. Я намагалась знайти нових знайомих через сайти знайомств. Одного разу натрапила на профіль хлопця. Він мені написав. Я здивувалася, бо дізналась, що ми мешкаємо в одному гуртожитку. Ми спілкувались день. Наступного дня я захотіла з ним познайомитися. Він був теж не проти. Ми зустрілись у коридорі та пішли до моєї кімнати. Розмовляли, декілька разів ходили курити разом. В якийсь момент, я зрозуміла, що він починає торкатися моєї ноги. Я розгубилась та просто проігнорувала. Коли це стало робитись у більш наполегливій формі, я сказала, що хочу вийти. Він зробив спробу мене зупинити, але все ж дав вийти з кімнати. Я мовчки стояла, курила поруч з ним і не розуміла, що відбувається і як мені діяти. Зайшовши до кімнати, я не встигла увімкнути світло, як він підійшов до мене. Він запропонував зняти джинси. Я була розгублена. Єдине, що промовила це «А може не потрібно?». Він почав мене роздягати, говорячи: «А чому не потрібно? Потрібно». Я була настільки пригнічена обставинами всього, що не змогла більше нічого зробити. Коли все закінчилося, він мовчки пішов. Через декілька хвилин я отримала повідомлення від нього. Він вибачився. Більше ми не спілкувались.
Анонімно
Історія надійшла 21.05.2020
Треба бути сміливим, щоб не цензурувати, щоб дивитися в обличчя реальності без остраху та показувати речі такими, якими вони є.
Мартін Белл "Війна та смерть новин"
Електричка
Одна історія мені запам'яталась особливо, через реакцію тепер уже мого колишнього хлопця.
Я жила за містом і кожного дня їздила з університету додому електричкою або маршруткою. У транспорті я, як кожен працевлаштований студент, успішно засинала, якщо вдавалося зайняти сидяче місце. Це було літо, спека, і я була вдягнена у спортивну сукню. Така собі подовжена, приталена футболка до колін з безліччю кишень.
Того дня вдалося майже на кінцевій сісти і я благополучно заснула. Не знаю, в який саме момент 40 хвилинної дороги, до мене підсів чоловік. Крізь сон, я розуміла, що мене хтось притискає до вікна, і спросоння, думаючи, що я якось займаю сусіднє місце, автоматично посунулась. Так було ще раз і ще раз, але я не хотіла розплющувати очі, бо була занадто втомлена. В якийсь момент я зрозуміла, що мене починають торкатися з коліна і повільно вести рукою вище. Я прокинулась і дуже голосно крикнула: «Мужчина! Вы что?!». На що десь 40-річний огрядний чоловік вскочив, і оскільки ми були на зупинці, вибіг з вагону. Я залишилась сидіти під здивованими поглядами пасажирів. Почувалась згвалтованою...
Коли прийшла додому, не хотілось нікому нічого розказувати. Ввечері, на чіпляння колишнього, попросила зупинитись, бо мені гидко... Розповіла, що трапилось. У відповідь отримала: «А якого чорта ти сьогодні до університету вирядилась у сукню? Ти сама винна.» Було – не знаю, як описати те відчуття – брудно. І від ситуації, і від відсутності підтримки найближчої, здавалось би, людини.